» » Чи так важливо - хто нині біля керма? Історія одного угорського солдата

Чи так важливо - хто нині біля керма? Історія одного угорського солдата

Фото - Чи так важливо - хто нині біля керма? Історія одного угорського солдата

В тоді ще соціалістичну Угорщину я потрапив стройотрядовцем. У Секешфехерварі справа була ... Так, в Секеше.

Тільки «Секешфехервар» - це ми говоримо. Угорці, схоже, кажуть це слово-назва приблизно так само, але зі своїми, нечутними нам, модуляціями голосу або чимось там ще. Недоступно нашого вуха, а тому і мови, але зовсім по-іншому.

Всю, за радянськими мірками, недовгу дорогу від Шопрона до Секеша, що за розмовою, сміхом та жартами ми непомітно проскочили в просмажене, як розігріта духовка, «Ікарусі», відмінно говорили по-російськи, супроводжуючі нас такі ж студенти, Надь і Імре, регулярно змінюючи один одного, запитували:

- Так куди їдемо, хлопці?

Спочатку поврозь, а під кінець дороги вже дружно, хором звучав стандартний російська відповідь:

- У Се-кеш-фе-хер-вар!

Після отримання якого вся угорська трійця, включаючи водія, заливалася дружним і довго безперервним реготом. За яскраво вираженою чоловічої складової сміху, контрастно відрізняється від жіночої, було зрозуміло, що всі ми, і разом, і нарізно, говоримо якусь вишукану мадярську непристойність.

Тому, як тільки сходила нанівець дружна смеющаяся ораторія, та потихеньку затихали дівочі захоплення з приводу проносяться за вікном не бачених раніше ландшафтів, хтось із почесного угорського ескорту знову задавав Чи не набридає нашим супроводжуючим питання:

- Так куди? ...

І все поверталося на круги свої ... До наступного питання. Точно такого ж ...

* * *

Так, в Секеше була справа. Невеликому, по пітерсько-московським, та навіть і по харківським, масштабам, угорському містечку в півсотні кілометрів від Будапешта. І в такій же півсотні - від Балатону, але в протилежну від столиці сторону, на південний захід.

Поселили нас в високою, багатоповерхової свічці студентського гуртожитку. У самому центрі міста. Як і в будь общаге, місце для чергового вахтера було обладнано на першому поверсі, перед невеликим тамбуром, які мали на вході і виході з нього по двостулкових дверей з великими шибками.

І ось дня через три, схоже, ми вже й набриднути встигли, на вході, мабуть, встиг побачити нас через дверне скло, зустрічає нашу згуртовану компанію вахтер і на досить чистою російською вітає:

- Здрастуйте!

Російською. Ні, так-то в ті часи рідна мова звучала в місті досить часто. Все-таки в Секеше стояв великий гарнізон Південної групи військ. Та й народу, по лінії Супутника або Інтуриста приїхав ознайомитися з товарним різноманітністю братської по соцтабору країни, було досить багато. Тому то на вулиці, то в магазині, то де в їдальні ні-ні, та й почуєш уривок розмови на великому і могутньому.

Але від угорця? Та ще й незнайомого нам ...

Здивовані і трохи заінтриговані, ми зупинилися. Обступили ріденьким колечком сивого, коротко і акуратно пострижений, середнього зросту, худорлявої літнього чоловіка з засмаглим і ще не старим обличчям.

Виявилося, Ласло воював в армії Хорті. На Східному фронті. Під Новоросійськом його «Мессер» збили. Встиг вистрибнути з палаючого літака. Між морем і землею вибрав останню. Приземлився в розташуванні наших частин. Полон. Майже рік табори в Сибіру. Там і вивчив російську. Там же зрозумів, що все ... Ще трохи і ... Ні-ко-ли. Ніколи більше не побачити йому блакитного Дунаю.

Тому й поклав на стіл куму (начальнику оперативної частини табору) від руки написану заяву. Хочу, мовляв, спокутувати. Кров'ю. Свою провину - якщо не перед Батьківщиною, то перед світовим пролетаріатом ...

Льотчиків на фронтах не вистачало. Хороших - тим більше. А тут ще винищувач, який добре знає і техніку, і тактику повітряного бою супротивника. Місяць-другий перепідготовки, і війну Ласло закінчував уже на мигах.

Тих самих, на одному з яких Олександр Покришкін, один з кращих повітряних асів Червоної Армії, вже на другий день війни, над Прутом, збив свій перший Ме-109Е. Правда, то було саме початок Великої Вітчизняної. А вже на другому її році стало ясно, що серйозні недоліки машини - слабке озброєння, труднощі в пілотуванні, особливо при посадці, порівняно низькі швидкісні і технічні дані на малих і середніх висотах - не дозволяють повноцінно використовувати МіГ-3 як фронтовий винищувач. Та й штурмовиків Іл-2 фронт вимагав все в більших і більших кількостях. Мотори ж, що для МіГа, що для Іла, випускалися одним заводом. Для збільшення виробництва таких потрібних у військах штурмовиків випуск двигунів для МіГ-3 згорнули.

Але ті три з гаком тисячі літаків, що випустили оборонні заводи протягом 1940-1941 років, продовжували воювати. МіГ знайшов собі застосування як висотний нічний винищувач в системі ППО, де його великий стелю (до 12 000 м) і швидкість на висотах були вирішальними. Так він, в основному, і застосовувався до кінця війни.

Напевно, немає нічого дивного в тому, що не посадили Ласло на зусібіч засекречений «сьомий» Лавочкин - Ла-7, який вважався одним з кращих фронтових винищувачів кінця війни. А хіба мало ... Раптом він на цьому, абсолютно секретному, та через лінію фронту? .. До «своїм». Хто ж його, угорця цього, знає? В душу чужу ліхтариком НЕ посвітити ... А так, в ППО, та на вже знятому з виробництва ... Чому б і ні? ..

Ось адже теж - доля людини. Доля ... Потрапив солдатів, людина підневільна, військову присягу виконувати зобов'язаний, між радянським молотом і німецької ковадлом ...

Але, видно, було в ньому щось таке, що дозволило не тільки вижити, вціліти, але й не зламатися. Повернутися таки хай не до витоків своїм, але до русла блакитного Дунаю, а якщо і не Дунаю навіть, то Балатону. Та й у цьому суть - Дунаю, Балатону? До будинку рідного, свого коріння, повернувся чоловік. Може бути, тому, що саме вони, корені ці, допомогли йому тоді.

Будинок же - він завжди рідний. Свій, теплом рідних і близьких багатий. А хто нині біля керма - Хорті, Ракоші, Кадар або Грос, чи так важливо для вижив і повернувся з полів Другої всесвітньої м'ясорубки людини? ..

* * *

А дівчата в Угорщині красиві. От тільки ... Ледь що, так відразу біжать висповідатися. В костел. Або матері. Або і туди, і туди відразу. Начебто так - вірніше.