» » Хто перед ким у боргу

Хто перед ким у боргу

Фото - хто перед ким у боргу

ХТО ПЕРЕД КИМ В БОРГУ?

Події що відбулися на Україні в кінці минулого року і продовжуються до теперішнього часу ненароком сколихнули весь цивілізований світ. Вигнання президента, відчуження на користь РФ Криму, відділення двох самопроголошених на принципі волевиявлення народу, але ні ким не визнаних областей і нарешті, як апофеоз всього цього громадянська війна - суть ланки одного й того ж ланцюга. У чому головна причина? Хто правий, а хто винен? Давайте ж без всякої упередженості і від третьої особи дамо подіям належну об'єктивну оцінку. Питання це звичайно ж дуже важкий і складний, кожна сторона не бажає втрачати свого реноме.

Насамперед з якої причини народ вийшов на майдан? Основна мотивація - повалити корумпований режим Януковича. На якій підставі здійснилася анексія півострова? Хто був у цьому зацікавлений? Чому саме зараз і в прив'язці до київських подій здійснилася ця акція? На цей предмет, і це секрет полішинеля, органами російської ФСБ була розроблена безпрограшна, крапчастою національної картою легенда: Крим споконвіку, а якщо точніше з 1783 по 1920 р належить Російській імперії, а з 1920 по 1954 р РРФСР і далі по самий 2014 Україна. Що Крим тому й наш, що політ російською кров'ю, будь то в кампанії Потёмкіна- Таврійського, англо-французької 1853-56 р.р., у ВВВ 1941 - 45 р.р. Участь українців у т.ч. запорізьких козаків в цих подіях, які вкупі становили не менше, якщо не більше половини бойового складу, нашими доблесними ЗМІ звичайно ж ні півсловом не згадується. У ганчірочку мовчать ці ж ЗМІ і про те, чиї кісточки поруч з російськими покояться «На сопках Маньчжурії», погостах Харбіна, Мукдена, Порт-Артура, на дні протоки Дежалет. Несть їм числа. Не цікавилися тоді воїни, якої вони національності, росіяни чи українці: захищаючи інтереси Росії, плечем до плеча йшли на спільного ворога. Ніхто з них не думав, що колись настане 2014 рік, коли нашому російському обивателеві нав'яжуть ідефікс, що Крим політ тільки і тільки російською кров'ю і ми замість братів станемо кровними ворогами. Упевнений я, не народ цього хотів - ворожнечу посіяли правителі. Інтереси головні осіб двох суверенних держав і їх олігархічного оточення замішані у цих подіях. Чому з таким пієтетом і почестями був прийнятий в Росії не тільки вигнаний президент, але і його «геніальний» син - бізнесмен? Не пам'ятаю того випадку, щоб приїжджаючи на відпочинок до Криму мені хтось з місцевих забороняв говорити російською або зневажено називав Москалем, нікому і в голову не приходила думка кому належить Таврида. І раптом на тобі: ні з того, ні з сього дискримінація росіян, насильне примушення до «мове», бандерівці, фашисти, терористи, хунта. Чого тільки не насипали в один короб. Як же забули Петлюру, та батька Махна додати? Навмисне не придумаєш. Крим наш, взяти його і ніяких цвяхів! Хто дозволив лисому п ... ту подарувати його в 54г? Відповім з піною у рота кричущим: це перш за все був не подарок Микити, який він без відома і санкції президії ВР і Політбюро не міг би зробити за найбільшого бажання. Ці два державні органи були сильніше сучасного кишенькового парламенту. Це була плата за заслуги України у ВВВ і в післявоєнні роки. Ініціатива ж на таке дійство виходила від Політбюро і президії ВР СРСР. Передача виявилася не царським подарунком, а вимушеним заходом через важку економічну ситуацію, розрухи, нестачі робочої сили викликаної депортацією кримських татар. 19.02.1954 р враховуючи перераховані обставини, саме Указом президії ВР СРСР, а не наказом Хрущова Кримська обл. зі складу РРФСР була передана до складу УРСР. На цей рахунок 26.04.54 президія ВС вніс відповідні зміни до ст 22 і 23 указ від 19.02.54 та закон від 26.04.54 Конституції СРСР, підписаний попер. Президії ВР СРСР К.Є. Ворошиловим. Але рядки з контексту, на догоду замовника, нашими ЗМІ послужливо викинуті. І яка ж хвиля раптом прокинувся «патріотизму» захопила всю країну. На 100% спрацював принцип пропаганди: credo qui absurdo. Це було повторення кашпіровщіни 90-х, що інакше, ніж масовим психозом назвати неможливо. Створюється враження, що до приходу цього блаженного дня всі російські росіяни тільки й були зайняті думками про повернення Криму, спати не спали, бога просили, попелом голови посипали. Півострова, який крім індустрії відпочинку, та продуктів виноробства нічого для РРФСР не давав. Ах, так, адже це ще й основна стратегічна база ЧФ, подібного флоту «Маркізовой калюжі» (Фінської затоки до західного кордону о. Котлина) закритого водоймища, де в гарну погоду з висоти Аюдага можна побачити берег Туреччини. Флот, який в кращому випадку тягне не більш ніж на флотилію. Давайте ж неупереджено подивимося, чи заслужила України того, щоб Крим залишився за нею. Що вона дала Росії взамін? Почнемо з ВВВ. На які республіки СРСР припав перший удар вермахту і подальша повна окупація їхніх територій? На Україну та Білорусь. Збройні сили країни, не маючи достатнього часу для належної концентрації і для переформування на головних напрямках, несучи великі втрати, змушені були відступати. Природно, відступати по території цих республік, паралельно і максимально прискореними темпами евакуюючи за Урал, на територію РРФСР промислові підприємства оборонного значення. І як би ми не ставилися до цього, в ситуації, що створилася республіки зіграли роль буфера, що дозволив підтягнути сили на Захід, а людей і заводи відправити на Схід., (Див. Ф-м Вічний поклик). Не будь на шляху вермахту України, його залізні дивізії гарантовано опинилися б на лівому березі Волги, а переважна меншість сучасних ура-патріотів виявилося б в переважній більшості не прийшли на цей світ. Природно, вартість цих підприємств оцінювалася в багато і багато мільярдів рублів, ціною абсолютно несумірної з вартістю колись проданої Аляски і тим більше нічого не виробляє Криму. Однак, який би життєвою необхідністю це не диктувалося, підприємства колись перебували на балансі України, ставши приналежністю РРФСР на колишнє місце «проживання» вже не поверталися. Будувати ж нові, просити допомоги у Росії, де і своїх турбот було по самий верх, було ніколи, довелося покладатися на власні сили, на свій бюджет. З цих же джерел Україна в допомогу РРФСР побудувала Кримський, протяжністю більше 400 км. зрошувальний канал. Задамося тепер питанням: де ви були ура-патріоти, коли при розвалі СРСР в колишніх республіках Середньої Азії (Узбекистан, Таджикистан, Туркменія) Північного Кавказу, була не тільки дискримінація російськомовних, але самий справжній геноцид. І це при тім умові, що саме Росія відновила зруйновані землетрусом 1948 Ашкабад, 1967 Ташкент. Саме Росія Створила промисловість, освіту, науку, культуру, писемність, вивела їх народи з похмурого середньовіччя. Чому ж Росія не пред'являє зараз цим, освободившимся від «російського ярма» республікам ні економічних, ні територіальних претензій? Далеченько і занадто ризиковано, можна як у досвіді з Афганістаном вдруге на граблі наступити. А адже і їх території в 19 в. були завойовані Росією. Згадайте Хиву, Бухару, Туркменію, генерала Скобелєва, адмірала Макарова, бойових лідерів не тільки скоряли тубільні народи й нові території, а й простягнувши по пустелі Кара Кум ЖД від Красноводська до Геок Тепе, Ашхабада. Все зараз забуто, пішло в перекази давнини глибокої, а якщо і згадується, то як сказане зовсім не до місця і неодмінно з плювком через плече.