» » Бойовик «Червона спека». Червона Армія в гангстерському лігві?

Бойовик «Червона спека». Червона Армія в гангстерському лігві?

Фото - Бойовик «Червона спека». Червона Армія в гангстерському лігві?

«Червона спека» (насправді сленгове слівце «heat» ще перекладається як «коп» або «гармата», але нашим перекладачам було ніколи) є найбільш недооціненою стрічкою у творчості американського режисера Уолтера Хілла.

Гірше кіноманами різних країн оцінюється хіба що його пізній вестерн «Дикий Білл», та абсолютно невиразна фантастика «Наднова».

Але для російського (вибачте, радянського) глядача «Червона спека» є майже культовою картиною. І не тільки тому, що головну роль в ній зіграв «останній кіногерой» Арнольд Шварценеггер, зірка відеосалонів і кумир підлітків покоління вісімдесятих. Головною визначною пам'яткою для наших глядачів став той факт, що у фільмі Хілла «Залізний Арні» постав в образі московського міліціонера Івана Данко. Вперше росіяни в кадрі голлівудського бойовика перестали уособлювати світове зубасте зло, а навпаки, в співдружності з метких американськими копами, мочать міжнародних наркоторговців. Картина невипадково відкривається і закривається титрами з вкрапленнями кирилиці під звуки кантати Прокоф'єва і під види тієї самої, справжнісінький, Червоної площі. Минуло півроку, перш ніж знімальна група зуміла пробити собі дозвіл на доступ в серці столиці СРСР.

... У злочинності немає національності. Коли грузинський наркодилер Віктор Роставілі (транскрипція оригіналу збережена) вбиває в Москві радянського міліціонера Юрія, його колега, капітан Данко, змушений піти за бандитом в США, де останній має намір не тільки сховатися від переслідування, але й продовжити свої брудні справи. Віктору не пощастило: його злапали посеред Чикаго з незареєстрованим пістолетом у бардачку, про що тут же дали телеграму в Москву. «Наші» (більшу частину росіян в стрічці зіграли американці й угорці) вищі чини наказують Данко по-тихому повернути Роставілі на батьківщину, де його чекає затишний дерев'яний ящик.

Однак Роста аж ніяк не збирається сумно чекати своєї долі. У нього на носі велика угода з місцевими бритоголовими неграми, і йому ніколи подорожувати «back in USSR», тим більше в такій компанії. Не встиг Данко забрати халтуру з чиказької в'язниці, як вищезгадані темношкірі мерзотники вивільнили свого клієнта, влаштувавши Данко струс мозку, а його американському супроводжуючому - похоронні почесті.

Данко, як і годиться російській, не тільки розслабляється горілкою і годує папужки по годинах, але і бореться до кінця. Незважаючи на бажання консульства закінчити місію по затриманню зростання тут і зараз, капітан міліції робить своєму чиказькому напарнику Арту Ридзик вигідну пропозицію. Данко повинен у що б то не стало схопити Віктора, живим або мертвим, у той час як у Ридзик сверблять руки помститися за убитого друга. Удвох представники закону мають намір прочесати всі найтемніші закутки міста, відшукати бандита і судити його «за законами воєнного часу» ...

Для західного глядача в картині Уолтера Хілла не було зовсім нічого примітного. Цілком стандартний бойовик для Шварценеггера і абсолютно типовий відеоряд для самого режисера, якого, навпаки, лаяли за примітивізм. Мовляв, після «48 годин», «Перехрестя» та «Мільйонів Брюстера» можна було зняти що-небудь і більш оригінальне, ніж прямолінійний зубодробильний бойовик з австрійським культуристом.

До слова, Голлівуд вже намагався відійти від стереотипу «bad Russians». Зокрема, в картині Майкла Ептіда 1983 «Парк Горького», поставленої за однойменним романом Мартіна Круза Сміта. Тоді весь фільм був знятий в Гельсінкі, дбайливо напханий шапками-вушанка та іншими звичними оку радянських людей атрибутами, на кшталт «Жигулів» та горілки в карафах. Сценарій «Червоної спеки» писався з нуля, так би мовити, на злобу дня, і було видно, що авторам не стільки хочеться розвінчати міфи (після «типового» російського кафе на початку фільму сумніватися не доводиться), скільки пограти з провокаційним матеріалом.

Консультанти фільму сильно облажаться не встигли, благо, що чисто «радянських» сцен було небагато. І якщо опустити очевидні приклади «розлогою журавлини» на кшталт російської лазні з дівками, то автори доклали чимало зусиль, щоб наші співвітчизники виглядали в кадрі гідно. Для цієї ж мети були запрошені носії мови, на зразок Олега Видова і Савелія Крамарова, яким дісталися епізодичні ролі. Важко сказати, чому при цьому творці не спромоглися підучити інших виконавців, внаслідок чого з екрану періодично лунають коронні фразочки («Які ваші докази ?!»), що розійшлися на цитати. Арнольду доручили вимовити лише кілька коротких і ємних слівець, які він видає з властивою йому рішучістю («Капіталізм», «Хулігани» та ін.).

Жанрово картина Хілла відноситься до розряду так званих «бадді-муві», де роль мимовільного напарника небагатослівного радянського капітана дісталася характерному акторові Джеймсу Белуші. Останній у фільмі є зосередженням усіх упереджень і штампів щодо СРСР, укорінених в американській свідомості. Белуші, якому не звикати зображати поліцейських («К-9»), склав Шварценеггеру чудову компанію, повністю компенсуючи мовчання партнера своєю балаканиною.

Безумовно, комусь сюжет фільму може здатися надуманим і абсолютно фантастичним. Як же, дозволили радянському міліціонеру влаштовувати розборки в Чикаго, та ще й з притаманним Арні розмахом і масштабом руйнувань. З іншого боку, вітчизняні детективи про шпигунів, яких найчастіше грали наші прибалтійські друзі, теж не відрізнялися «розумом і кмітливістю». Як кажуть, нічого на дзеркало нарікати.

У перебудованому вітчизні «Червону спеку» вишколені радянські критики облюбували відразу. Фільм у нашому широкому прокаті, само собою, не світився, будучи ласим шматком для власників відеосалонів та особистих відеомагнітофонів. Втім, треба постаратися, щоб побачити в картині Уолтера Хілла «антирадянщину». Самі американці, хоч і забезпечили фільму досить помірні збори, порахували (і правильно зробили) пригоди міліціонера в Чикаго більше комедією, ніж бойовиком. Навіть при наявності дорослого рейтингу R, серйозно сприймати що відбувається на екрані не варто. Сам режисер, якому довго довелося оббивати кабінети, щоб домогтися кількох хвилин зйомки на Красній площі, що не постарався помститися, а, скоріше, уїдливо пройшовся по штампах і кліше, якими, наприклад, автори другого «Рембо» пригощають аудиторію на повному серйозі.

Не можна сказати, що «Червона спека» стала в кар'єрі майбутнього губернатора Каліфорнії значною віхою, але непряма пародійність його образу дозволила Шварценеггеру надалі урізноманітнити своє амплуа. Доказом тому стали чисто комедійні стрічки «Близнюки» і «Детсадовский поліцейський», в яких талант Арнольда заграв новими фарбами.

P.S. Музичним оформленням фільму займався один із самих маститих композиторів Голлівуду, Джеймс Хорнер. Забавно, що він же працював на саундтреком згаданого вище «Парку Горького», а також бойовика «Коммандо» за участю Шварценеггера. В результаті, музика в усіх трьох стрічках вийшла одночасно запам'ятовується і схожі один на одного. Пізніше Хорнер повністю відійшов від свого «рваного стилю», переключившись на більш стандартні, класичні для Голлівуду, нотки («Титанік», «Аватар» і багато інших).