Важко бути гномом

Я ніколи не зрозумію, чому мороз на стеклах так гарний, чому саме гілки і листя, і чому під Новий рік я так вперто чекаю чарівництва - вже не один десяток років нічого не відбувається, а все одно - чекаю.

Під Новий рік ночами ходять гноми. Човгають затишно, шмигають замерзлими носами, але - незримі. Гномів бачить тільки мій кіт, але не розповідає нічого, жовтоокий.

Щоранку я повинна покласти в хутряній носок, що висить у коридорі, шоколадне яйце з іграшкою-сюрпризом всередині. Тому що перед сном деякі мешканці нашого будинку стоять біля дверей і пошепки, щоб ніхто не почув, просять гномів принести саме шоколадне яйце. Жовтоокий підслуховує.

Одного разу я забула про носок - дзвінки, справи, проблеми .... Пояснити можна було легко - поганою поведінкою, відсутністю апетиту, але, ялинки розцяцьковані, як же прикро було через забудькуватих гномів ...

В супермаркетах мені посміхаються касирки, коли я прошу потайки від тієї шапки, що там, нижче, порахувати шоколадне яйце.

Жовтоокий дивиться, як я підходжу до носка, невмитою і босоніж човгаючи по коридору. Він все знає, але мовчить. Тому що є гноми. Тому що є чари. Я теж знаю, от і чекаю ....

15.12.2005