» » Чи є життя на вулиці, або Біля розбитого корита

Чи є життя на вулиці, або Біля розбитого корита

Фото - Чи є життя на вулиці, або Біля розбитого корита

Васі і Петі, Сан Санич і Марь Іванни та просто безіменні особистості. Колишні продавці і будівельники, кухарі та зварювальники. Люди з такими різними долями і життєвими шляхами. А підсумок один - бомж. Так, саме так, маленькими літерами, тому що ця абревіатура вже стала настільки звичною в суспільстві, що перетворилася на ім'я загальне.

У наш час цей короткий хльостке слово звучить майже як вирок. Причому, вирок довічний. Без права на помилування або дострокове звільнення. Ці люди, в більшості своїй опустилися до такої міри не зі своєї вини, практично нікому не потрібні. Їх б'ють (часто до смерті) п'яні підлітки, від них відвертають обличчя городяни, їх частенько забирає міліцейський патруль (пальчики "відкатали" на предмет причетності до злочинів, особу встановили, і, будь здоров, знову на вулицю).

Сьогодні заводяться тисячі кримінальних справ за фактом махінацій з житлом. Це означає, що кілька людей нечесним шляхом набили свої кишені. А якщо копнути глибше? Та це означає, що як мінімум тисячі довірливих громадян (а адже найчастіше в квартирах проживає по 3-5 і більше осіб) поповнили ряди бомжів. І поки що для повернення квартири її законним власникам треба пройти безліч різних інстанцій. І далеко не завжди суди вирішують такі справи на користь жертв шахраїв. Немає у нас, на жаль, ще достатньої правової бази. Ось і туляться ошукані і знедолені по смітниках, сплять коробках, гріються, загорнувшись у целофан (пояснюють: парниковий ефект).

Скажіть, хіба в багатьох містах є притулки для бездомних співгромадян? А якщо вони і є, то кількість місць у них явно недостатньо. Робота, звичайно, в цьому напрямку ведеться, але не так швидко, як хотілося б. Це й зрозуміло: ситий голодного не розуміє.

Звичайно, у багатьох міст банально не вистачає коштів для створення такої установи, місце знайти в наш час також проблематично. Та й не вирішить відкриття притулку проблему в корені, не зможе він вмістити всіх нужденних. Також дуже сумнівно, що знайдеться спонсор, який буде виділяти гроші на функціонування такого роду установи. А направляти бездомних на суспільно корисні роботи за право переночувати в приміщенні практично марно. Вони давно відвикли від систематичного праці, все більше тару порожню збирають да крадуть по дрібниці «на пляшку».

Однак у кожному випадку ситуацію треба брати під контроль, треба щось робити. Адже на вулицях, у спеку і холод, в дощ і в сніг живуть живі люди. Як це не вульгарно звучить, але на їх місці міг опинитися хто завгодно з нас або наших родичів. Ніхто не застрахований від пожежі або дій шахраїв.

Цією проблемою варто зайнятися серйозно і в найкоротші терміни: вивчити досвід інших держав, вислухати думки фахівців. Можливо, буде знайдений прийнятний варіант повернення людей без певного місця проживання в нормальне суспільство.

А поки можновладці думають, чисельність бомжів зменшується природним шляхом. Чого коштувала тільки зима 2005-2006 року. Всі пам'ятають тріскучі морози, і як добре пити гарячий чай у теплій батареї, загорнувши ноги в плед ... А адже в цей же час тисячі людей замерзали на смерть прямо на вулицях!

І не варто заспокоювати себе думкою, що в більш розвинених країнах, таких як Польща чи Італія, теж є бомжі. Це свідчення того, що держава не може забезпечити достатню соціальний захист своїм громадянам. А це страшно ...