» » Так говорив Святий Антоній. Частина 1

Так говорив Святий Антоній. Частина 1

Фото - Так говорив Святий Антоній. Частина 1

Шановний читачу, справжній працю жодним чином не є перекладом з оригіналу, а є лише невмілої спробою перекласти на сучасну мову вислови Святого Антонія Великого, взяті в основному з «Добротолюбія». В оригіналі все це можна знайти в Patrologiae graecae, t.40 - Migne. Автор відкритий відгукам.

Трохи історії.

Рух пустельників зародилося в кінці III в. Роздавши своє майно ні-щим, вдовам і сиротам, вони віддалялися в пустельні краю і жили тут десятиліття-ми, нерідко до самої смерті, в покаянні, пості та молитві. Вже спочатку IV ст. навколо єгипетських «батьків пустелі» стали збиратися їхні послідовники. Засновником пус-тинножітельства вважається Антоній Великий (ймовірно 253 - 357 рр.).

Отже ...

Необхідно почавши, що не слабшати і не сумувати! Кожен день, будемо примножувати старанність своє. Життя коротке порівняно з століттями, і все, що маємо - ніщо перед життям вічним. Будь-яка річ в цьому світі має ціну і продається за вартістю, і всякий вимінювали рівне на рівне. А життя обітована купується за малість якусь. Бо написано: Днів років наших сімдесят, а при силах вісімдесят років-і найкраща пора їх - труд і хвороба, бо все швидко минає, і ми летимо (Пс. 89,10-11). Отже, якщо і всі вісімдесят, або навіть сто років перебуватимемо ми в подвигу, то не рівне ста років час будемо царювати, а на віки віків. Притому, подвизався на землі, маємо ми обітниця спадщина отримати на небесах, віддавши тіло тлінним, отримаємо його нетлінним. Не будемо ж сумувати, і не будемо думати, ніби занадто довго перебули ми в подвигу віри, або зробили що велике: Бо думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, ко-торая відкриється в нас (Рим. 8, 18).

Не будемо думати, дивлячись на весь світ, що зреклися ми чомусь великого, бо і вся земля нікчемна перед цілим Небом. Навіть якщо і над усією землею були ми панами і відреклися від всієї землі, то і в цьому знову не було б нічого, рівноцінного Царства Небесного. Хто, будучи паном всієї землі, відрікається від неї, схожий на того, хто кидає одну драхму міді, щоб придбати сто драхм золота. Вся земля не рівноцінні Небес, так, що залишає кілька десятин її, як би нічого і не залишає. Хоча б залишив він до того ж і будинок і багато золота, і тоді йому нічим хвалитися, або душа того. Якщо навіть ми і не залишаємо чого маємо, заради чесноти, то вмираючи, хочемо ми того, чи ні, все одно залишаємо, часто тим, кому б і не хотіли зовсім! Людина самотній, і іншого немає-ні сина, ні брата немає у нього-а всім працям його немає кінця, і очей її не насичується багатством. «Для кого дбаю, і позбавляю добра свою душу?» І це - суєта і недобре діло! (Екл. 4, 8). Отже, чому ж не залишити нам суєту цю, заради чесноти, щоб наслідувати за те Царство Небесне?

Не будемо живити в собі бажання здобувати, бо яка вигода купувати те, чого не можемо взяти з собою. Чому не купувати нам те, що взяти з собою можемо, як-то: розсудливість, справедливість, цнотливість, мужність, розсудливість, любов, скромність, віру, терпіння, гостинність? Приобретшими ці чесноти тут, ми знайдемо їх попереду себе там, готують нам пристановище в Царстві Небесному, на землі лагідних.

Нехай такими думками переконує себе кожний не душа того, Нехай зрозуміє, що він є раб Господній, і зобов'язаний працювати своєму Владиці, бо раб не наважиться сказати пану своєму: оскільки я вчора працював, сьогодні не стану працювати. Він зобов'язаний кожен день, як написано в Євангелії, надавати той же старанність, щоб догодити своєму панові і не потрапити в біду. Так і ми будемо кожен день з терпінням перебувати в подвигу віри, знаючи, що якщо один день проведемо в недбальстві, то Господь не пробачить нам того, навіть заради виконаного напередодні праці, але прогневается на нас за сьогоднішню лінь. Якщо справедливий відвернувся від своєї справедливости й чинив кривду, і за те помер, то він помре за кривду свою, яку зробив (Єз. 18. 26). Так і Юда в одну ніч погубив весь свій труд.

Йдучи на подвиг віри, що не будемо сумувати, бо маємо в тому допомога Господа, як написано: люблячим Бога, покликаним за його постановою, усе до блага (Рим. 8, 28). А щоб нам не душа того, добре пам'ятати і наступний вислів Апостола: Я кожен день вмираю (1 Кор. 15, 31). Бо якщо ми станемо жити, як вмираючі кожен день, то чи не згрішимо. Отже, кожен день, прокидаючись, треба думати, що не доживемо до вечора, і, маючи намір лягати спати, що пробудилась, адже не знаємо межа життя нашої і невідомо, яку міру вважає їй Провидіння. Так думаючи, і так живучи кожен день, не зможемо ні грішити, ні бажати, ні гніватися, ні збирати собі скарби на землі. Як очікують кожен день смерті, не будемо скупі і будемо всім все прощати. Хтивість або інше нечисте задоволення, ні на хвилину не будемо утримувати в собі, але негайно будемо відвертатися від нього, як чомусь проходить повз, перебуваючи завжди як би в передсмертному смертельній тривозі і чекаючи день суду. Бо сильний страх і побоювання мук знищує приємність задоволення і відновляє душу, клонящегося до падіння.

Отже, почавши справу порятунку і вступивши на шлях чесноти, будемо подібно Апостолу: Прагну до мети, до почесті високого поклику Божого в Христі Ісусі (Фил. 3, 14). Та не обернемося назад, подібно дружині Лотовій. Господь сказав: ніхто, поклавши-ший свою руку на плуга та назад озирається не надається до Царства Божого (Лк. 9, 62). Звернутися ж назад, означає шкодувати, що залишили світ, і почати знову лукаво мудрувати.

Чуючи про чесноти, не лякається і не дивуйтеся подвигам віри. Бо не далекий цей подвиг від нас, і від нас залежить, встати на шлях праведний, якщо тільки захочемо. Елліни відправляються в чужі краї і перепливають море, щоб вивчати світ і науки, а нам немає потреби відправлятися в чужі краї в пошуках Царства Небесного, ні перепливати моря задля чеснот, бо Господь сказав: Царство Небесне всередині вас (Лк. 17, 21). Для чесноти потрібно тільки те, щоб ми її захотіли, так як вона в нас і з нас утворюється. Якщо душа розумна знаходиться в нас в своєму природному стані, значить, в нас є і доброчесність. Душа знаходиться в природному стані, коли перебуває такою, якою сотворена, а сотворена ж вона вельми доброю і правою. Тому Ісус Навин, даючи заповіді, і говорив народу: Отже, покиньте чужих богів, що серед вас, і (виправите) серця ваші до Господа, Бога Ізраїля (Іс. Нав. 24, 23). Також Іван Хреститель говорив: готуйте дорогу для Господа, мають рацію творите стежки (рівняйте стежки йому) (Матв. 3. 3). Правою ж душа буває, коли розумність нею знаходиться в своєму природному, нормальному стані. Коли ж душа ухиляється вбік, і перекручує свій стан, тоді й дозріває зло в душі. Отже, доброта - це природне, незатруднітельним для нас справа, бо якщо ми перебуваємо так, як створені, то перебуваємо в доброчесним стані, а якщо замишляємо худе, то заслузі нас називають злі-ми. Якби належало вчитися доброті, то, звичайно, було б це для нас утруднити-кові, але якщо вона в нас є, то будемо тільки зберігати себе від злих думок, і дотримуватися душу свою Господу, як прийнятий від Нього заставу. І Він визнає її Своїм творінням, побачивши, що вона саме така, якою Він її створив.