Як цар у магазині сметану купував?
Якось раз на боярськім раді запитав цар у своїх холопів:
- Хто-небудь в курсі, почому в наших магазинах сметану торгують?
Загудів рада боярський, замислився. Порадившись, така відповідь цареві даний був:
- А хрін його знає. Адже ми сметанку цю вкушаємо, а не купуємо. Хе-хе.
- Це вам хе-хе, - розсердився цар-батюшка. - А народу моєму вже не хе-хе. Чув я, що цінники в магазинах купці-спекулянти мало не кожен день міняють. А я людям обіцяв подорожчання в розмірах розумних, непомітних для гаманців їхніх.
І пішов цар в магазин найближчий. Поки йшов, згадував, наскільки в його юнацтві, коли він ще царем щось не був, булка хліба коштувала, та склянку вина молдавського кріпленого.
«Батон нарізний начебто по 13 копійок був, а вино рупь з копійками на трьох розуміли», - з ентой мислію увійшов цар в магазин, заздалегідь корону за спину заховавши. Щоб не впізнали.
Взяв цар на вході візок самохідну і пішов з нею по рядах торговим. Йде і за підданих своїх радіє. Тридцять років в магазині не був, і як все зміниться. Ковбас одних сортів двісті, сирів стільки ж. Бражки прилавки кілометрові. І вино біле з портретом царським красується. А з кожного проданого цього портрета цар непоганий дохід отримував в казну особисту.
А в магазині з приходом анонімним царя-батюшки переполох великий трапився.
Помідори зелені на очах червоніти почали. Короп живий на царя вилупився і честь йому віддав. Пельмені заморожені струнко вишикувалися. Булки від захвату з прилавків посипалися. А шампанське і зовсім саме все відкрити і феєрверк великий тут же створився.
А цар як би всього цього не помічає і уздовж рядів торгових, нескінченних, подорожує. Сметану видивляється. А назустріч йому вже прикажчик біжить:
- Чого бажаєте, Ваше Велич?
«Цікаво, як він мене розпізнав», - задумався цар. І запитує прикажчика:
- А скажи-но, дорогенький, товар в твоєму магазині дорожчає з кожним дня, чи як?
- Або як, цар-батюшка, - впав прикажчик в ноги. - Наговори все це конкурентів заморських з Німеччини дикою. Торгуємо, почитай, собі в збиток, аби народець твій годувався за доходами своїм невеликим.
- Чи не тобі, холоп, доходи моїх підданих міряти! - Розсердився цар. - У моїх газетах написано, що живуть вони довго і щасливо.
- І помруть в один день, - невдало пожартував прикажчик і відразу впав, мертвим прітворівшіся від такої своєї нахабності.
- Я сам свої газетки щоранку почитую. - Вид зробивши, що не почув прикажчика, продовжував цар. - Будемо тяперіча у тебе в магазині впроваджувати закони нові, антиринкові. Щоб завтра ж все цінники переписав. І щоб в два рази, не менш. У бік меншу. Прийду, сам перевірю!
І пішов цар назад до палацу. Йшов він і думав, що сметанку так і не купив. Але й день адже не дарма прожив. Ить, не кожен цар так про свій народ дбає! Та й час уже, начебто, обідній. Пора і про себе поклопотатися. Ушиці з осетринку похлебать, та горілочки крижаний з ікорочкой чорної, на хлібець недбало кинутої, смак не поспішаючи. А ввечері до панночкам балетним заглянути не завадило б. І ...
Ех, гуляй, Москва, розмовляй, Рассея!
