Кому в офісі жити добре?

Спочатку планував написати про самодурство начальства і як з ним боротися. Потім вирішив написати опус у двох частинах: перша про погані начальниках, друга про погані працівниках. Причому в обох випадках хотів доповнити матеріал порадами: що робити, кому скаржитися, як з цим боротися.

Але реальність, творимо в численних офісах по всій країні, виявилася настільки фантастичною, що повторювати численні статті Трудового кодексу та розбавляти число знаків адресами трудових інспекцій здалося мені прісним і нудним. Кому треба, той сам знайде. Ну а хто змирився з долею офісного раба, той знайде втіху в біографії Кафки. Адже типовий офісний планктон свого часу, а тим часом прославився як письменник. На талант Кафки не претендую, але кілька випадків із сучасних трудових відносин постараюся описати.

Бувають воістину фантастичні випадки в офісного життя. Людина приїжджає з Саратова до Москви, влаштовується на роботу, а потім його скорочують, так як «перевели» його роботу ... в Саратов! Хороший, до речі, приклад того, що Росія є «внутрішньою колонією» і в 21 столітті. Пам'ятаєте епізод фільму «Мільйонер із нетрів» про call-центрі в Індії, що обслуговує клієнтів в Англії? Дуже поширена практика західних компаній. У нас же компанії з офісами в Москві воліють переносити «виробництво» в регіони.

Уявіть собі, що в Москві початкова зарплата у фахівця банку після випробувального терміну може зрівнятися з зарплатою начальника відділу того ж банку де-небудь у Свердловській області. При цьому не факт, що в Москві банк заробляє більше, ніж в іншому регіоні. Часто навіть менше. І часто керівники компанії зовсім не корінні москвичі. Тому подібне ставлення до земляків з «малої батьківщини» (терпіти не можу цей вираз!) Нез'ясовно.

Повернемося в офіс. Ось пан Головний Спеціаліст по звітах. Старанно трудиться, затримується після закінчення робочого дня, звіряє, перевіряє ще раз дані в таблицях. І сам ці таблиці формує і зводить. Що називається «ручками». Придивившись до його роботи, джерелу даних (в даному випадку якась CRM на внутрішньому сайті компанії), розумієш, що можна зробити формування звітів автоматичним. Ставиш питання розробникам: «Чи можливо?». Відповідь: «Так, можливо. Через п'ять хвилин буде кнопка ». Вуаля! Натиснув - отримав результат. Невеликі коректування все ж необхідні, але часові витрати падають в рази!

Думаєте, Головний Спеціаліст щасливий? Він в жаху! Він благає прибрати кнопку і нікому її не показувати. Адже що тоді залишиться від його діяльності? Нічого! Щоб кнопки натискати, досить найняти безкоштовного стажера на місяць, а потім цих стажистів міняти. Оптимізація витрат! А у Головного Фахівця сім'я і кредити.

Тому імітація трудової діяльності стоїть на чолі кута будь-якого співробітника офісу. Особливо перед обличчям накочуються хвиль фінансової кризи. Однак упевненість у тому, що бурхливі рухи тіла врятують від скорочення, помилкова. Адже Верховний Правитель Корпорації не дурень. Йому важливо бачити економічну необхідність працівника. Поки все було добре, бізнес ріс, гроші текли - людей набирали багато і охоче. Так поміщику кріпак пори приємно мати побільше душ. Пущай нічого не роблять, зате хвалитися можна перед сусідами. Скільки у них челяді у відділі? П'ять? У нас десять буде! Те, що роботи всього на трьох, це справа десята. Буде кого в кризу скорочувати.

Подібне ставлення керівника може здатися дивним для тих, хто пам'ятає про головне правило комерційної фірми: максимізація прибутку. Але правило це книжкове, з підручників. Психології людей воно не враховує. Для компанії більш характерний підхід, коли витрати прагнуть зрівнятися з доходами. Так, наприклад, досягнувши посади Начальника Управління, людина починає мріяти про окремому кабінеті і секретарі. При наявності грошей дане бажання задовольняється. Економічно це не обгрунтовано ніяк. Просто потішити самолюбство. Знову ж таки, як доходи впадуть, так кабінет і секретаря відберуть.

Від людей перейдемо до документів. Ось зараз переді мною лежить трудовий договір, в якому немає жодної обов'язки співробітника. Лише коротке: «на основі посадової інструкції». Інструкції такий не існує. Тобто або можна робити все, що завгодно, або тільки те, що сам захочеш. Якщо захочеш. Адже 99% посад в Росії (може бути, і світі теж) - це присутні місця! Оплачується не сама робота, а час, за роботою проведене. Прийшов о дев'ятій ранку, досидів до шостої вечора - отримай оклад. Через рік стандартне підвищення. Не за заслуги, а положено так.

З одного боку, така система оплати - розкішний подарунок! Вважай основну роботу джерелом фінансування, а сам твори собі в задоволення. От тільки не твориться. На роботі займатися своїми справами загрожує (адже ваш час оплачено), та й служба внутрішнього контролю укупі з «безпечники» не дрімає. Повернувшись додому, втомившись від рутини і / або неробства, теж не змусиш себе засісти за монітор заради творчої реалізації.

Та й якось отупляє від офісної роботи, чесно кажучи. Начебто були ідеї, були плани, а тепер дивишся на свої ж записи і просто не можеш їх зрозуміти! Ніби інша людина писав - грамотний, освічений, повний ентузіазму. Адже навіть якщо лева посадити в клітку, то сумовита пародія на царя звірів вийде. А тут людини розумної, та в офіс сунути ...

Виходу з усього цього поки не видно. Тут і міняти графіки робіт потрібно, і про відрядних оплатах домовлятися. Чи буде все це, або так і помремо ми в офісах, покаже, як завжди, час. Яке нам оплатили.