Мовою або ручкою: як це більше прийнято в діловій Америці?

Уявіть собі людину, щось красномовно, довго, емоційно розповідає про щось іншій людині. Він говорить, говорить, говорить ... А тут йому пропонують: «А тепер це ж саме виклади письмово. Ось тобі ручка і папір ». А? Який хід?

Сіл оповідач наш писати, а написати-то нічого. Довго балакав мовою, а письмовій вичавки не виходить. Або вже так коротко і добре вийшло, що вичавки - сама суть справи. (Це приблизно так само, як нас «обламує» Школа Життя форматом статей в 5000 знаків або заголовком у вигляді питання. Та й ще внутрішній цензор вимагає, щоб назва зачепило око читача і питання щоб давав натяк на відповідь).

«Цього не передати словами, це треба відчути» - ось звичайна відмовка людей, які не бажають змушувати себе виразно і чітко словесно описати щось. Це будуть закочені горе оченята, всплесківанія ручками і суцільні вигуки. Нетушкі, хто ясно мислить, той ясно і викладає. Якщо переді мною на екрані сидить академік, який не може виразно і грамотно викласти словами свої безсмертні думки про Всесвіт, то я не вірю його точці зору.

А давайте я дозволю собі перефразувати це твердження, і подивимося що з цього вийде. Отже, ось вам теза: хто ясно викладає, той коротше і ясніше пише. Що ще раз говорить на підтвердження приказки «стислість - сестра таланту».

Америка - країна суцільних талантів. Писати вчать з дитинства і продовжують вчитися цьому мистецтву все життя. А чому? А тому, що Америка - країна друкованого слова (Writings) і твердого факту (Hard Data).

Що написано пером, стає твердим фактом - не вирубати сокирою. Тому в США, а особливо в діловому світі, все записується, протоколюється, фотографується, копіюється, фіксується і архівується. Я іншої такої країни не знаю ... Вони б зарості папером, якби їй на зміну не прийшов би Інтернет.

Азіатський бізнес ведеться за поняттями. Там усний контакт, розмови на вушко, посил вербальних і невербальних сигналів мають величезне значення. Як і в якому порядку розставлені на трибуні Мавзолею товариші, кого за ким перераховують в списках похоронної команди лідера країни, кому той потиснув руку особисто, з ким перекинувся слівцем означає більше, ніж слова, написані в передовиці. Усне спілкування з діловими партнерами, та ще під чарочку на банкеті, та упереміш з жартами і анекдотами на Сході важливіше підписаного документа про співпрацю, контракту, договору, протоколу про наміри.

Та й уся словесна культура Сходу сповнена міжрядковими сигналами, натяками, езопівською таємними знаками, в яких місцевий народ орієнтується завжди елегантно. Особливо красиво і барвисто говорять в самих непривітних країнах Сходу - Ірані, Іраку, Сирії, Лівані. Ну просто казки Шехерезади.

Американський діловий світ абсолютно не сприймає словесної форми спілкування. Всі ділове має бути на папері або в електронному вигляді. Для бла-бла є в США таке поняття як small talk. Природно, якісь слова між партнерами вимовляються, але все, що стосується до справи, відразу ж протоколюється. Не дарма наші протоколи називаються хвилинами (minutes) - хвилину поговорили - записали. І так кожну хвилину. І нині, і повсякчас, і на віки віків.

До друкованого слова тут народ ставиться з великою довірою, ніж до усного. Ось вам недавній приклад і пояснення західного стилю в дії: всі ми бачили з екранів ТБ, як ВВП особисто благославіл Собяніна балотуватися в мери Москви. Бачили і чули. Добре.

І раптом в ході передвиборної агітації інший кандидат, такий собі Навальний, звертається до суду зняти з реєстрації пана Собяніна - а де його письмова папірець? А подати сюди папірець в студію! Як же, як же - адже всі бачили і чули. Але порядок є порядок: немає папірця - нелегітимний кандидат. Усне слово самого президента країни не важить без папірця? Так. Папірець, звичайно, зобразили вже заднім Чи, переднім чи числом - неважливо, але от вам приклад суто американського підходу до розуміння важливості задокументованого усного бла-бла в письмові знаки.

З Японією країна не воює? В гості шустає Японія де-факто. А без папірця - Росія перебуває як і раніше з Японією в стані війни. Де-юре.

Ми зараз згадаємо милосердя заради про людину, яка на початку статті сидів за столом і намагався словесно оформити своє бла-бла. Давайте повернемося до нього і спробуємо підглянути в його мізки: що там зараз відбувається. А відбувається там вижимання води з усного мовлення. Емоції і особистісні відносини до фактів йдуть разом з особистими амбіціями, припущеннями, спекуляціями, міркуваннями про вічне. Залишаються в сухому залишку голі факти - Hard data. Але знаючи святе правило ділової Америки - будь-яке повідомлення повинно бути розміром тільки в одну сторінку (інакше воно не читається), то факти не тільки голі, але і спресовані в compressed info. Любо-дорого подивитися на такий документ.

От ви мені дайте відповідь: який наказ ви кинетеся виконувати перший: усну чи письмову? (Тільки не треба оригінальничати - матом і я вмію).

Формалізований письмовий світ Америки простий і зрозумілий кожному. Це ефективно, це вносить ордунг-порядок і передбачуваність, уніфікацію, стандартизацію та інші ділові зручності. Тому в США пишуть легше, ефективніше і більше, ніж в інших країнах світу, а до написаного іншими ставляться як до більш важливого і невідкладного. Та й самі посудіть, хіба можна порівняти ділової телефонну розмову з діловим листом або навіть простеньким мейлом?

З появою внутріофісного інтранета співробітники практично перестали спілкуватися словесно. По-перше, при системі офісних кубіклов не дуже приємно створювати шум особистими або телефонними розмовами, по друге не хочеться зайвий раз відриватися від монітора, а в третьому - завжди хочеться прикрити свій зад заархівувати листуванням: а я ж доповідав, то-то!

Не думайте, що до усного мовлення в США ставлення зневажливе. Промовляння промови доповіді, презентації, повідомлення публічно є фіксуючим увагу моментом, воно встановлює взаєморозуміння, контакт, воно саме по собі несе емоційний посил крім інформаційного. Публічні промови - це особливе мистецтво, якому навчають спеціально, і про них піде мова в іншій статті, але для цієї статті я вам просто скажу, що будь-яке публічний виступ спочатку існує в письмовому вигляді (і навіть в відеоформі) перш, ніж воно прозвучить усно . І залишиться після штовхання промов у вигляді письмового документа. Не вірите - а загляньте-но в свій роздатковий матеріал в таткові (hand-outs), який вам вручають на будь презентації або міжнародної конференції: ось вона, папірець з промовою).

Якщо ви плануєте або вже ведете бізнес з людьми ділової Америки, намагайтеся вести його паперово-електронно. Ми не усвідомлюємо іноді, чому до нас ставляться як до менш серйозним і непередбачуваним партнерам. А вся справа в тому, що ми не вписуємося в західні стандарти ділового спілкування. Ми досі вважаємо, що наше усне «чесслово, вік свободи не бачити» важить більше, ніж якийсь папірець. Так що, друзі, повторюйте за мною: «Без папірця ти комашка, а з папірцем ти - партнер».

Вдалих і коротких вам писань.