Три в одній, або Кому в Швейцарії жити добре? Частина 1
З Володимиром і Людмилою - подружжям із Санкт-Петербурга - доля звела мене в поїзді. Вони народилися недалеко від Північної Пальміри, в молодості перебралися в місто на Неві, і після закінчення вузів влаштувалися тут же, у творенні Петра. Працюють у сфері наукомістких технологій, Володимир викладає в одному з пітерських університетів.
Син давно одружився, перебрався на Кубань, на берег Чорного моря, запрошує батьків переїхати на південь. Вони час від часу приїжджають туди: на чорноморському сонечку погрітися і єдину внучку побалувати. Хоча чим можна побалувати дев'ятирічну дівчинку, у якої в літню спекотну пору немає недоліку в свіжих овочах і фруктах?
Останнім часом у Володимира та Людмили з'явилося нове хобі - вони подорожують світом. На північ Європи відправляються з рідного Санкт-Петербурга, а на захід і південь - через Калінінград. Ми познайомилися в той момент, коли подружжя поверталися зі Швейцарії.
- Не було спокуси затриматися в країні на час проведення чемпіонату Європи?
- Та я особливо й не фанат, - посміхається Володимир, - і потім, наша, російська збірна живе і грає в Австрії ...
Який здалася Швейцарія подружній парі напівпрофесійних мандрівників? Думаю, їх погляд буде небезинтересен читачам «Школи Життя».
«Ідіот», навіщо другий том «Мертвих душ» спалив?
Почати розповідь мені хочеться з історії. Причому, літературної. З маленького швейцарського містечка Веве, «з прекрасними синіми і блакитними горами», за словами Гоголя. Микола Васильович восени 1836, якщо судити з його листа А. Данилевському, «почав тут писати і продовжувати моїх« Мертвих душ », яких було залишив».
Через 31 рік на вулицях Веве з'явилася убита горем подружжя Федора та Ганни Достоєвських. Вони були приголомшені смертю тримісячної доньки Софії і, покинувши тяжку в нещасті Женеву, перебралися в цей курортне містечко. Саме тут Федір Михайлович продовжив свою роботу над романом «Ідіот», який давався насилу (перші глави письменник, немов заразившись бацилою Гоголя, знищив). Але в Веве, де вони провели більше п'яти місяців, роман був вистражданий, прирік свою сучасну форму в деяких главах і остаточно додуманий. Враховуючи життєві обставини, можна сміливо припустити, що тут письменник знайшов під ногами твердий грунт, курорт став для нього символом творчого відродження.
Один маленький швейцарське містечко. Але в ньому черпали натхнення відразу два генія російської словесності ...
Чистота - запорука здоров'я?
Що в першу чергу вразило Володимира та Людмилу в Швейцарії? Насамперед - чистота! Це було ще більш дивно тому, що до цього вони проїхали аж ніяк не засмічені Польщу і Німеччину.
- Думали, що після «вилизаної» Німеччини дивуватися буде нічому, - посміхається Людмила, - але на вулицях швейцарських міст і селищ, як у великій операційній: ні пилинки, ні смітинки. І коли вони всі встигають? Ми не бачили жодної людини з мітлою, ні вранці, ні ввечері. У Німеччині та Польщі двірники були. Але в Швейцарії ми не побачили і людей, які пускали б за вітром обгортку від морозива чи «стріляли» повз урни недопалками. Може бути, у них за подібні порушення передбачений величезний штраф? Хто його знає? Але, швидше за все, це все-таки виховання ...
Державний устрій
Швейцарія - багатонаціональна країна. 64% жителів (в основному північно-східних і центральних кантонів) розмовляють німецькою. Мовою Гете спілкуються жителі Цюріха, Берна, Люцерна і більшості з 23 кантонів Швейцарії.
- Це мова на основі німецької, але він пронизаний такою кількістю діалектних слів, місцевих доган, що далеко не кожен німець відразу зрозуміє до тонкощів, про що йде мова. У загальних рисах, мабуть, а цілком тільки після декількох ковточків шнапсу, - повідомляє Володимир. - Я непогано знаю німецьку, деякий час провів у Німеччині, але знадобилося чимало часу, щоб я остаточно «в'їхав» у мову німецьких кантонів.
Друга за величиною «мовна група» - етнічні французи. Це рідна мова, щонайменше, 19% населення Швейцарії, що влаштувався на південному заході країни. Тут живуть чарівні як д'Артаньян чоловіки, галантні по відношенню до своїх дамам кавалери, готові відправитися заради коханої хоч за алмазними підвісками, хоч до чорта на роги.
Мало хто знає, що перші згадки про Генаве (або Генуа), сьогодні це Женева, були виявлені у Юлія Цезаря в «Записках про галльську війну», де описувалася перемога легіонерів над гельветами в 58 р до н.е. Під час римського панування місто процвітало, римляни побудували дороги і акведуки. Якийсь час він був столицею Бургундії, після падіння влади Наполеона Бонапарта Женевська республіка визнала за благо приєднатися до Швейцарії.
Альпи перерізають країну на дві нерівні частини. Хребти врізаються в італійський адміністративний регіон Ломбардію, столицею якої, між іншим, є Мілан. Там, за Альпами, в кантонах, що лежать в низинах, і живуть відчайдушні нащадки італійців. Їх близько 8% від загального населення. Лугано і Локарно повні веселого гомону чорноголових людей, чий італійський практично нічим не відрізняється від того, якою розмовляють в Мілані. Та й як їм не веселитися, якщо в «їх» Швейцарії шумлять пальми і визрівають апельсини?
Є ще одна група населення, для яких рідною мовою є дуже рідкісний, нині ретороманська, мова як раз-таки Юлія Цезаря. Це все одно, як якби в Росії говорили на давньослов'янське. Таких унікумів в сучасній Швейцарії порядку 1%, але держава дуже дбає про те, щоб ця мова не зник ...
З чим у багатьох з нас асоціюється ця альпійська країна? Є швейцарські банки, сир, годинники, курорти. Але не трудіться шукати тут швейцарський мову. Кажуть, тому, хто першим його створить, гарантована Нобелівська премія. Про це навіть писали. 1 квітня ...
