Крістофер Марло - перерваний політ або життя під маскою?

В кінці 19 століття вчений Томас Менденхолл винайшов метод, що дозволяє встановити автора того чи іншого твору, і вирішив застосувати його до текстів Шекспіра, порівнявши їх з текстами його сучасників. В результаті своїх досліджень він виявив повне структурне схожість текстів Шекспіра і Крістофера Марло.

Хто ж він такий, цей Крістофер Марло?

Зараз навіть в Англії його ім'я пам'ятає лише вузьке коло любителів. А між тим, він був найбільшим новатором в англійській літературі, приготувати шлях Шекспіру. До нього на англійській сцені не було ні справжньої трагедії, ні історичної хроніки, ні білого вірша. П'єси Шекспіра сповнені цитат із творів Марло, в той час, як він ігнорував всіх інших сучасників.

Марло народився в Кентербері в 1564 році, як і Шекспір. Його батько був башмачником, але це не завадило Крістоферу в 15 років вступити в Королівську школу, куди приймали лише дітей із знатних родин, або особливо обдарованих. Через рік він отримав стипендію, яка дозволила йому стати студентом Кембриджа. В університеті він вивчав богослов'я, перекладав Овідія і писав свою першу трагедію «Дідона», уривок з якої, що оповідає про трагічну долю Гекуби, згодом прочитає актор з «Гамлета».

Закінчивши університет, Марло відмовляється від наукової кар'єри і з головою поринає у світ лондонського театру. Його п'єса «Тамерлан» викликала фурор, принісши йому славу провідного драматурга. Він стає своєю людиною в літературних і аристократичних салонах, бореться на дуелях і потрапляє до в'язниці, набуває безліч друзів і ворогів, найнебезпечніший з яких - жорстокий мракобіс Джон Вітжіфт, архієпископ Кентерберійський. Він не пробачив Марло ні зради богослов'я заради театру, ні вільнодумних промов - за словами сучасників, «Марло цінував свободу слова правіше життя».

А свобода слова в Англії задихалася під гнітом жорстокої цензури. Архієпископ, який завоював довіру і любов старіючої королеви, домігся необмеженої влади над умами - він особисто читав всі п'єси, перш ніж дозволити їм з'явитися на сцені або в пресі. Запідозрених у єресі або неповагу до релігії чекала страшна Зоряна палата, яку сучасники порівнювали з катівнями інквізиції. Бо, на думку Вітжіфта: «потворні думкам повинні супроводжувати настільки ж потворні тіла».

Сотні людей були страчені, замучені до смерті, кинуті у в'язницю або відправлені у вигнання. У 1593 прийшла черга Марло. У Лондоні розпочалася епідемія чуми, і єпископ оголосив, що чума - кара божа за єресі і богохульство. Це дало йому привід для нової хвилі обшуків і арештів.

Марло цікавив єпископа ще й тому, що він був членом групи вчених, містиків і філософів «Школа ночі», що відкидали офіційну релігію і вивчали таємні знання. Єпископ давно мріяв дістатися до цієї групи, але багато учасників належали до вищої аристократії, тому йому потрібні були вагомі причини. Арешт і допит Марло могли б дати йому потрібну інформацію.

20 травня 1593 Марло був заарештований за звинуваченням у єресі і богохульстві. Однак справа не дійшла ні до слідства, ні до суду - в той же день він був узятий на поруки першим міністром лордом Барли.

Чому міністр так вчинив?

Справа в тому, що Марло був не тільки вченим і літератором. Ще в університеті він став агентом англійської розвідки. З цією роботою він справлявся настільки добре, що заслужив подяку самої королеви. Перший міністр був його «босом», не раз виручав свого агента у важких ситуаціях. До того ж він ненавидів архієпископа всією душею і намагався боротися з ним, як міг.

Отже, 20 травня Марло був звільнений.

Можливо, все б обійшлося - Барли відправив би Марло в тривалу поїздку за кордон, поки все не уляжеться. Проте 26 травня в його канцелярію опустив донос, написаний колишнім другом і колегою, а нині найлютішим ворогом Марло Річардом Бейнс, в якому той звинувачував Марло в богохульстві, читанні атеїстичних лекцій, підпільному виданні блюзнірських книг, виготовленні фальшивої монети грошей і гріховної любові до хлопчиків. Кінчався донос словами: «І я вважаю, що рот такого небезпечного людини слід заткнути».

Проти цього був безсилий навіть перший міністр. Тепер ніщо не могло врятувати Марло від тортур і страти. Барли не міг приховати донос від королеви. Він міг лише затримати його на кілька днів. Так він і вчинив. Донос потрапив в руки королеви тільки 2 червня, причому в сильно відредагованому вигляді.

Що ж за цим послідувало? Нічого. Тому що 30 травня, згідно з офіційною версією, Марло загинув у п'яній бійці. Документи, пов'язані з його смертю, були спішно затребувані королевою і приховані від публіки до 1925 року, коли їх виявив студент-історик Леслі Хотсон.

Ці документи виявилися вкрай цікавими.

Сучасники Марло були впевнені, що він загинув в шинку. З протоколу, однак, з'ясувалося що це було не більш ніж офіційної легендою.

Де ж сталося вбивство?

Марло загинув (якщо він і справді загинув) у фешенебельному приватному готелі, що належить поважній і знатної вдові Елеонор Булл, родичці лорда Барлі. Цей будинок служив також офісом багатою компанії, яка торгує з Росією і одержувала величезні прибутки. Головою компанії був сам Барли, що забезпечує її монополію, а власником судноверфі і капітаном - Ентоні Марло, рідний дядько Крістофера.

Як розвивалися події?

У протоколі сказано, що Марло і ще три людини прийшли вранці в будинок місіс Булл, провели разом день, мирно розмовляючи, а ввечері замовили вечерю. Під час вечері виникла суперечка, кому платити за рахунком, почалася сварка - і що лежить на ліжку Марло схопився, кинувся на супротивника ззаду, вихопив у нього ніж і завдав йому кілька ран. Той спробував захищатися, штовхнув Марло під руку, і Крістофер ненавмисно ударив себе в око, та так, що помер на місці. Слідчий визнав це вбивством при самозахисті, і Марло в той же день був похований у спільній могилі.

Хто в цьому брав участь?

Вбивця, Інграм Фрезер - слуга кращого друга і покровителя Марло Томаса Уолсінгема, який не тільки не вигнав його зі служби за вбивство одного, але навіть підвищив йому платню і зробив керуючим. Другий учасник - його близький друг. Третій - колега Марло агент Роберт Полі, якому в той час з обов'язку служби слід було перебувати в Гаазі, чекаючи листів надзвичайної важливості. З якою метою він покинув пост заради гульні, на якому був убитий його колега, дав свідчення слідству і повернувся назад, залишилося загадкою. У звіті він написав, що весь цей час знаходився на службі її величності.

Чи була рана смертельною?

Вчені-медики прийшли до висновку, що неможливо вбити людину так, як це описано в протоколі, для цього потрібен важкий сокиру. Марло міг в гіршому випадку втратити око, але ніяк не померти, та ще миттєво.

Як надійшла Єлизавета?

Вона наказала слідчому визнати Фрезера невинним і зажадала документи собі, приховавши їх від сторонніх очей. Чому Єлизавета проявила такий інтерес до пересічної п'яній бійці?

Як був похований Марло?

У Марло були батьки, брати, сестри і величезна кількість друзів. Однак ніхто не подбав про те, щоб поховати його по-людськи і поставити на його могилі хрест і табличку з ім'ям - ні того дня, ні пізніше. Його батьки не приїхали забрати тіло сина. Його дядько, який перебував у момент загибелі племінника в тому ж місті, мав відплисти в Росію 25 травня, але чомусь затримався до 1 червня. Він відплив на наступний день після загибелі племінника, напередодні слідства і похорону, не повідомивши брата про смерть сина (цікаво, чи не відвіз він на борту зайвого пасажира?). Місце поховання того, кого сучасники називали «найбільшим розумом Англії», залишається невідомим донині.

А через два тижні на обкладинці поеми «Венера і Адоніс» вперше з'явилося ім'я «Вільям Шекспір» ...