«As You Like It» - або «As You Lie, Kit»?

У 1600 році в Видавничий Реєстр була внесена п'єса «Як вам це сподобається» («As You Like It»). Однак публікація цієї чарівної і абсолютно безневинною на перший погляд комедії була заборонена, і вперше вона з'явилася в пресі лише в 1623 році.

Що ж могло збентежити пильних цензорів?

Всі шекспірознавці згодні, що ця комедія в чому присвячена пам'яті Марло. Закохана пастушка Феба вимовляє:

«Dead shepherd, now I find the saw of might,

Who ever lov'd that lov'd not at first sight? »

«Прав пастух померлий:

Лише той дізнався любові священний запал,

Хто з першої миті полюбив ».

Одним з найвідоміших творів Марло був вірш «Закоханий пастух». А рядок «Who ever lov'd that lov'd not at first sight?» - Цитата з поеми «Геро».

Отже, «померлий пастух» - це Марло. Геро згадуються в п'єсі ще один раз - у монолозі головної героїні Розалінди:

«Наш бідний світ існує майже шість тисяч років, і за весь цей час жоден чоловік не помер від любові ... Леандр, - піди Геро хоч в монастир, - прожив би ще багато прекрасних років, якби не спекотна липнева ніч. Славний хлопець захотів скупатися в Геллеспонті, але його схопила судома, і він потонув. А дурні літописці його часу все звалили на Геро з Сестоса. Це брехливі байки. Люди час від часу вмирають, і черви пожирають їх, але не любов тому причиною ».

Для того, щоб краще зрозуміти слова Розалінди, потрібно згадати кілька фактів:

1. У своєму доносі Бейнс писав про Марло: «Він говорив, що індуси і багато древні автори писали, що світ існував вже 16 000 років тому, в той час як доведено, що Адам жив жив 6000 років тому».

2. Після «загибелі» Марло ходили чутки, що він загинув у шинкарської бійці з людиною низького походження через «порочної любові».

Розалінда іронізує з приводу віку Всесвіту 6000 років, зазначеного в Біблії, згадує Геро і повідомляє аудиторії: смерть від низької любові - це брехливі байки.

Яка ж справжня доля «загиблого в п'яній бійці»?

Про це може розповісти блазень на ім'я Touchstone. У російських перекладах його звуть Брусок - точильний камінь. В оригіналі, проте, у його імені є ще один сенс - «пробний камінь». Алхіміки використовували його, щоб відрізнити справжнє золото від підробленого.

Брусок закоханий у селянку на ім'я Audrey (Одрі). Його суперник - простак на ім'я Вільям. Між бруском і Вільямом проиходит вельми цікавий діалог:

«Брусок. Дай мені руку. Ти вчився чого-небудь?

Вільям. Ні, сер.

Брусок. Тоді учись у мене. Бо це фігура мови - що напій, перелитої з чашки в стакан, наповнюючи одне, спустошує інше. Всі ваші письменники думають, що «самість» - це він: але ти вже не самість, бо «він» - це я ».

Що означають ці дивні слова? Брусок каже, що самість - це письменник, наповнив склянку Вільяма зі своєї чашки, тим самим спустошивши себе. Всі письменники вважають себе самими собою, але Вільям - насправді не Вільям, а Брусок.

Ця істина відкривається, коли пробний камінь стосується підробленого золота - простачка Вільяма. Обидва вони суперники в любові до Одрі (Audrey), ім'я якої починається так само, як і «аудиторія» (audience).

Вікарій, що з'єднує бруском і Одрі шлюбними узами, носить ім'я сер Олівер Мартекст. У Першому фоліо його ім'я було надруковано Мар-текст, що, як легко помітити, є абревіатурою слів «Текст Марло». Якщо він виконає свій обов'язок, аудиторія дізнається, що істинний автор тексту - Марло, а не Вільям.

Коли Брусок розмовляє з Одрі, вона говорить про те, що він дивним (і трагічним) чином невидимий для неї:

«Брусок. Іди сюди, Одрі, я прижену твоїх кіз, Одрі. Скажи, Одрі, я все ще чоловік? Мої прості риси радують тебе?

Одрі. Твої риси? Бережи нас Господь? Які риси? »

Якщо Брусок позбавлений рис, значить, він позбавлений особи і невидимий для аудиторії.

Кількома рядками раніше Брусок каже, що він відчуває себе серед кіз (goats), як Овідій серед готів (gots). Овідій ніколи не був засланий до готів, і Марло це прекрасно знав - Овідій був його улюбленим поетом, і в юності він переклав його поему «Про любов», пізніше спалену архієпископом на площі. Використовуючи гру слів, він натякає на те, що він перебуває на засланні, як Овідій.

Відразу ж після цього він вимовляє люті слова, що розкривають його справжню особистість: «Якщо вірші людини не можуть бути зрозумілі, а за його добрим розумом не слід дитя-розуміння, це вражає людину смертельніша, ніж великий підрахунок в маленькій кімнаті».

Отже, автор не мертвий - але його рана смертельна, ніж удар ножа в маленькій кімнаті готелю через рахунки (reckoning), і виною тому - маска, яку він повинен носити, і вірші, які так і не можуть бути зрозумілі до кінця.

(Для того, щоб сенс заголовка п'єси був ясніше, слід згадати, що Kit - зменшувальне ім'я від Christopher.

В результаті перестановки двох букв в заголовку назву «Як вам це сподобається?» Перетворюється на «Як ти лежиш (брешеш), Кіт?» Подвійний сенс слова «lie» чудово обігрується в діалозі між Гамлетом і могильником.

Ця інверсія належить видавцеві електронного журналу «Марло живий!» Девіду Мору.)

Ще один зв'язок імені поета з вигнанням можна знайти в «Виндзорских насмішниця».

Доктор Каіус оббирають битися на дуелі. Йому не по собі, і він хоче себе подбродріть. Для цього він заспівує пісню ... «Закоханий пастух»!

Однак ця любовна пісня чомусь навіює на нього тугу. «Мені так сумно, - каже Каіус. - Мені хочеться плакати ». І він обриває «Пастуха» на півслові і починає співати гімн «На річках вавилонських сиділи ми і плакали» - найзнаменитішу пісню вигнання всіх часів.

Тема наклепу, зради, вигнання і життя під чужим ім'ям і в чужому облич, в той час, як всі вважають героя або героїню мертвими - проходить червоною ниткою мало не через усю творчість Шекспіра. Часом здається, що ця тема перетворилася для нього на нав'язливу ідею. У ранніх п'єсах вона ще сповнена оптимізму - мабуть, поет сподівається на швидке помилування і повернення. В «Ромео і Джульєтті» вона забарвлюється трагічними тонами - вигнання Ромео до Мантуї закінчується загибеллю героїв. У «Королі Лірі» трагедія досягає кульмінації - Кент і Едгар вигнані і змушені служити тим, хто відкинув їх, під чужим ім'ям і в чужому облич. Корделія, також вигнана, повертається, щоб загинути.

У цей час у англійських поетів були причини для скорботи: старший син Якова принц Генрі, культурний і освічений юнак, покровитель наук і мистецтв, помер у 18 років. Вся інтелектуальна еліта Англії покладала надії на його прийдешнє правління як на золотий вік, і його раптова смерть стала тяжким ударом. Ходили чутки, що він був отруєний своїм жорстоким батьком, опасавшимся його зростаючої популярності. Можливо, смерть принца і крах надій на мудре і справедливе правління стали причиною безвихідно-трагічної атмосфери «Короля Ліра» і «Макбета».

В останніх п'єсах-притчах - «Перікл», «Зимова казка», «Цімбелін» і «Буря» - тема вигнання, наклепів та уявної смерті як і раніше присутня. Але в них з'являється нова, невідома перш гармонія. Грань між реальним світом жорстокості і насильства і чарівним світом любові і мудрості стирається, і світлі сили приходять на допомогу тим, хто не боїться пройти через браму смерті, щоб знову народитися.

Марина, Імоджен і Герміона справляються з демонами, що погубили Джульєтту, Офелію і Дездемону. А мудрий чарівник Просперо, пізнавши всі таємниці неба і землі, викидає свої магічні книги, всіх прощає і просить у всіх прощення. І хочеться вірити, що в кінці життя поет, візіонер і мудрець, який називав себе «Мерлін», знайшов свій чарівний острів.