Я - піонер? Ситуаційний аналіз «Лиха з розуму» О. С. Грибоєдова

Закон прецесії в дії! «Йшов в кімнату, потрапив в іншу» - універсальна формула! І тему для статті дала саме ця фраза!

У шкільному курсі літератури аналіз твору був, м'яко кажучи, неповним. А саме: акцент робився на характеристиках дійових осіб. Мені хочеться зупинитися сьогодні на тій частині п'єси, яка присвячена моральності.

На самому початку:

«Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері в спальню Софії, откудова чутно фортепіяно з флейтою, які потім замовкають. Лізонька середи кімнати спить, повиснувши з крісел.

(Ранок, трохи день брежжітся)

Лізонька (Раптом прокидається, встає з крісел, озирається)

Світає! .. Ах! як скоро ніч минула!

Вчора просилася спати - відмова,

"Чекаємо друга". - Потрібен око та око,

Не спи, покудова не скотилась зі стільця.

Тепер ось тільки що задрімав,

Вже день! .. Сказати їм ... »

Тут є невипадкова недомовка: яка пауза була між припиненням гри і пробудженням Лізонька?

І далі:

«(Стукає до Софії.)

Господа,

Гей! Софія Павлівна, біда.

Зайшла розмова ваша за ніч-

Ви глухі? - Олексій Степанич!

Пані! ..- І страх їх не бере!

(Відходить від дверей.)

Ну, гість Незапрошення,

Бути може, батюшка увійде!

Прошу служити у панянки закоханої!

(Знову до дверей)

Так розходьтеся. Ранок. - Що-с?

(Голос Софії)

Котра година?

Лізонька

Все в будинку піднялося.

Софія (Зі своєї кімнати)

Котра година?

Лізонька

Сьомий, восьмий, дев'ятий.

Софія (Звідти ж)

Неправда ».

Що ви про все це думаєте? І що Олександр Сергійович хотів цим сказати?

Жорстока правда: Софія з тюрмі проробляють такі вправи не вперше, незважаючи на те, що цією панночці всього 17 років!

Додам, що віддаються вони цьому самозабутньо:

"Ліза

Звичайно, вам розлучитися важко?

До світла зачинившись, і здається все мало?

Софія

Ах, справді розвиднілося!

(Гасить свічку.)

І світло і смуток. Як швидкі ночі!

Софія (Молчалину)

Ідіте- цілий день ще потерпимо нудьгу.

Ліза

Бог з вами-с- геть візьміть руку.

(Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусова.)"

Ще один штрих до портрета Софії:

«Софія

Подумаєш, як щастя норовливо!

Буває гірше, з рук зійде- (Що могло бути гірше? - Б.Р.)

Коли ж сумне ніщо на думку не йде,

Забулися музикою, і час минав так плавно-

Доля нас ніби берегла-

Ні неспокою, ні сумніви ...

А горе чекає з-за рогу. »

А це слова Чацького:

«Де час то? де вік той невинний,

Коли, бувало, у вечір довгий

Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там,

Граємо і шумимо по стільців і столів.

А тут ваш батюшка з мадам, за пікетом- *

Ми в темному куточку, і здається, що в цьому!

Ви пам'ятаєте? вздрогнем, що рипнуть столик, двері ...

Софія

Дитячість!

Чацкий

Так-с, а тепер,

У седьмнадцать років ви розцвіли чарівно,

Неповторно, і це вам відомо ... »

Ще питання: а що вони робили тоді? Невже Чацький ще п'ять років тому почав її просвіта? Він жив у будинку Фамусова (його батько і засланні були друзями. Можливо, Чацкий залишився сиротою, і засланні його виростив)!

"Софія (Лізі)

Послухай, вольності ти зайвою не бери.

Я дуже вітряно, бути може, надійшла,

І знаю, і вінюсь- але де ж змінила?

Кому? щоб докоряти невірністю могли.

Так, з Чацький, правда, ми виховані, росли:

Звичка разом бути день кожен нерозлучно

Зв'язала дитячою нас дружбой- але потім

Він з'їхав, вже в нас йому здавалося нудно,

І рідко відвідував наш будинок"

І ось він повертається після трьох років відсутності, його ніхто не чекає, ранній ранковий візит без попередження - для цього треба відчувати себе цілком своєю людиною не тільки в будинку, але і з тієї, до кого він з'явився.

"Софія, Ліза, Чацький.

Чацкий

Трохи світло вже на ногах! і я у ваших ніг.

(С жаром цілує руку.)

Ну поцілуйте ж, не чекали? говорите!"

Далі починаються претензії з приводу холодного прийому. Але я хочу звернути увагу на фразу:

"Трохи світло вже на ногах! І я у ваших ніг!"

Я розумію, якби він говорив зі зрілою жінкою - фраза була б доречною і в міру двозначною. А чи можна таке говорити дівчині (якщо до цього не було підстав у минулому)?

Якщо вірити Чацкому, розставання з Софією було нелегким, її почуття до нього були вельми гарячими:

"Чацкий

Я вірю власним глазам-

Століття не зустрічав, підписку дам,

Щоб було їй хоч кілька подібно!"

І ще один штрих до портрета Софії

"Софія

І, певно, щасливий там, де люди посмешнее.

Кого люблю я, не такий:

Молчалін, за інших себе забути готовий,

Ворог зухвалості, - завжди соромливо, несміливо

Ніч цілу з ким можна так перебути!

Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,

Як думаєш? чим зайняті?

Ліза

Бог знає,

Пані, моє це діло?

Софія

Візьме він руку, до серця тисне,

З глибини душі зітхне,

Ні слова вільного, і так вся ніч проходить,

Рука з рукою, і очей з мене не зводить. -

Смієшся! чи можна! ніж привід подала

Тобі я до реготу такому!"

Ну, хто краще служниці може знати про життя пані?

Від слів Софії стає не по собі: лицемірство без міри!

Ну, а що Молчалін?

"Фамусов

Ти, відвідувач, що? ти тут, пане, до чого?

Безродного пригрів і ввів в моє сімейство,

Дав чин асесора * і взяв у секретарі-

У Москву переведений через моє содейство-

І чи не я, коптів б ти в Твері.

Тюрмі

«Мені заповідав батько:

По-перше, догоджати всім людям без вилучень -

Господарю, де доведеться жити,

Начальнику, з ким я буду служити,

Слузі його, який чистить сукні,

Швейцару, двірнику, для уникнення зла,

Собаці двірника, щоб ласкава була.

Ліза

Сказати, пане, у вас величезна опіка!

Тюрмі

І ось коханця я приймаю вид

У завгодно дочки такої людини ...

(Зауважимо, дуже чітке визначення: коханця я приймаю вид)

Ліза

Який годує і поїть,

А іноді й чином подарує?

Ходімо ж, досить тлумачили.

Тюрмі

Підемо любов ділити плачевною нашої крали. »

Він приймає вид коханця вже як пару років.

Що рухає Молчалиним? Страх? Бажання плотських задоволень? Марнославство?

Звернемо увагу на наступний діалог:

"Тюрмі

Та це, повно, чи та-с?

Тетяна Юріївна !!!

Відома, - притому

Чиновні та посадові -

Все їй друзі і всі родние-

До Тетяни Юріївні хоч раз би з'їздити вам.

Чацкий

На що ж?

Тюрмі

Так: частенько там

Ми заступництво знаходимо, де не мітимо.

Чацкий

Я їжджу до жінок, та тільки не за цим". (Курсив мій - Б.Р.)

Чи не означає це, що і головний герой був причетний до плотських утіх? Судячи за п'єсою, Чацький за три роки встиг побувати і на цивільній, і на військовій службі.

Якщо раніше я сприймав «Лихо з розуму» як драму Чацького, то після уважного прочитання враження змінилося докорінно.

По-перше, описані розпусні звичаї (можна сказати, в дусі «Небезпечних зв'язків» Шодерло де Лакло).

По-друге, при начебто ураженні Чацького, він все-таки опинився у виграші: його НЕ одружили на який-небудь розпусниця, подібної Софії, і він позбувся ілюзій 3-річної давності.

Досить імовірно, що я не піонер в такому аналізі, і щось подібне вже ким-небудь написано. Вибачте великодушно мою неосвіченість!